З усіх експонатів мого музею, цей пупс в червоному в'язаному комбінезончику — один із найжахливіших. У нього блакитні арійські очі. Якщо прикрити усміхнений ротик, то зрозумієш, що очі недобрі, ніби у багато разів зґвалтованої жертви. Вона дивиться вже байдуже, спустошено. Але на самому дні в них палахкотить ненависть. Хоча звідки їй узятися в очах ляльки? Це я собі вже домірковую. У неї біляве пластмасове волосся. Зворушливі пухкі пальчики, трохи закопчені. Ніби поблизу з лялькою вирувала пожежа, після того як в будинок на Вільгельмштрассе потрапив снаряд. А! Я забув сказати, лялька — з Берліна. Виготовлена в 30-х роках у Німеччині. Привезений пупс у якості трофея в 1945 нашими бійцями. На спині у нього напис «Germany».
Що бачив цей пупс своїми водянистими очима? Про таке не розповідають ветерани на Уроках Мужності, таке не бовкнеш перед дружиною або, не дай Боже, дітьми. Може, лише хильнувши грам двісті горілки, з однополчанами згадати.
— Пам'ятаєш фрау з донькою?
— Тих, що в підвалі чи що? А навіщо їх згадувати... — скаже ліниво однополчанин: — Тоді всіх переї*али. Від малих до старих. А те, що обидві німкені померли від того, що рота через них пройшла, так ти згадай, що їхні чоловіки та брати у нас чинили...
— І то правда... — скаже ветеран, згадавши викривлений дитячий ротик під своєю чорною, мозолястою долонею, і вип'є одним хилом.
Але були і ті, хто не став повторювати звірства фашистів. Але і не міг заборонити весь цей жах, що вчинили солдати-червоноармійці.
Колишній офіцер-зв'язківець Леонід Рабичев згадує, що було в Східній Пруссії: «Жінки, матері та їхні дочки, лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть регочуща армада мужиків зі спущеними штанами. Тіх, що обливаються кров'ю і втрачають свідомість, відтягують убік, дітей, які кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Регіт, гарчання, сміх, крики і стогони. А їх командири, їх майори і полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто і диригує — ні, радше, регулює. А полковник, той, що тільки що диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, що б'ються в істериці. До горизонту між гір ганчір'я, перевернутих возів, трупи жінок, старих, дітей».
А що вони у нас робили! Завиють «побєдобєснікі».
У них такий рівень моральності і розуміння. Суто кримінальний. На їхню думку, від грабежів і зґвалтувань утриматися було ну ніяк неможливо!
Я намагаюся не зустрічатися з пупсом очима. Він схожий на ту дитину, яку тримає Воїн-визволитель в Трептов-парку. До речі, скульптору позувала дочка коменданта радянського сектора Берліна. Не німецька дівчинка.
У Німеччині того часу аборти були заборонені відповідно до статті 218 кримінального кодексу. Але після війни був короткий проміжок часу, коли жінкам було дозволено переривати вагітність. Особлива ситуація була пов'язана з масовими зґвалтуваннями в 1945 році. З червня 1945 по 1946 рік тільки в ОДНОМУ районі Берліна було схвалено 995 прохань про аборт. Папки з проханнями містять понад тисячу сторінок свідчень. Одна з дівчаток округлим дитячим почерком пише, що була зґвалтована вдома, у вітальні, на очах своїх батьків.
Я намагаюся не зустрічатися з пупсом очима.